Наш Тарас Шевченко - Сонце України
Мета: Ознайомити дітей з життєписом великого сина українського народу — Т.Г.Шевченка. Виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив поет. Вчити дітей наслідувати Т.Шевченка та виконувати його заповіти.
Обладнання: святково прибрана світлиця, портрет Т.Г.Шевченка прикрашениц рушником, стіл, квіти, запалена свічка, виставка дитячих малюнків до віршів Шевченка "Тобі, Кобзарю”.
Епіграф: І мене в сім'ї великім
В сім'ї вольній, новій
Не забудьте пам'янути
Незлим, тихим словом.
Вчитель: Дорогі діти, шановні гості. Сьогодні ми зібралися у цій світлиці, щоб вшанувати пам'ять генія України, нашого Кобзаря — Т.Г.Шевченка.
(Заходить жінка в селянському одязі, несе запалену свічку, ставить біля портрета Т.Шевченка. До неї підходить хлопчик.)
Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться?
Мати: Так, мій синочку, правда.
(Сідає, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна, вона співає "Колискову”)
Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?
Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка поки людина не вмре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик: Бачив тматусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі — ледь видно?
Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить чсно і світло, це далеко видно.
Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\
Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить по голові, обоє виходять)
Ведуча: 9 березня 1814 року в с. Моринцях на Київщині в сім'ї селянина-кріпака народився Тарас. Хлопчик ріс мовчазний, замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся по бур'янах, за що його прозвали "малим приблудою”.
Благословенна та година
Як народила Мати сина
І назвала його Тарасом
Благословен той день і час
Коли прослалась килимами
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами — сльозами.
У старій хатині
В кріпака колись
В тихий день весняний
Хлопчик народивсь
У тяжкій неволі
Ріс малий Тарас
Він не вчився в школі
Він ягнята пас
Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка "в науку”. Дивна це була наука. П'яниця-дяк навчав дітей по церковних книгах, за найменшу провину карав. Будучи відомим поетом Т.Шевченко згадував ту школу.
Учень: - Ти взяла мене маленького за руку
І хлопця в школу одвела
До п'яного дяка в науку
- Учися, серденько, колись
З нас будуть люди, - ти казала
Ведуча: Та недовго тривала Тарасова "наука”. Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею померла мати.
Учень: Там матір добрую мою
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила
Вчитель: А як шанував Шевченко свою матір. Він жив спогадами про неї, любив її дуже і нас закликав любити, шанувати матерів, піклуватись про них і ніколи не забувати.
Бо хто матір забуває
Того бог карає
Того люди ненавидять
В хату не пускають
Ведучий: Скоро після смерті матері в 1825 р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були та голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!... А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята...
Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші "Мені тринадцятий минало”.
(Вірш "Мені тринадцятий минало”)
Сценка
Оксана: Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?
Тарас: Еге ж. Малярем.
Оксана: І ти розмалюєш нашу хату.
Тарас: Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем!
Оксана: Авжеш, будеш! Ф що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий — вони ж питочки хочуть!
Ведучий:Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Пан забирає Тараса до себе в Петербург козачком.
Хоче малювати
Прагне він до знань
Та за це багато
Зазнає знущань
Нишком він малює
Статуї в саду
Вночі пише вірші
Про людську біду...Вірш "На Великдень, на соломі”
Ведуча: В Петербурзі Тарас зустрічається з художниками Сошенком, Брюловим, поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності поета і викупили його з неволі.
Вчитель: Тарас виправдав їхні надії. В 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з 2 срібними медалями і званням "вільного” художника. Тарас малює портрети, картини, робить ілюстрації до віршів.
- Ось які ілюстрації до віршів Шевченка намалювали учні школи.
(Виставка малюнків "Тобі, Кобзарю”)
Учень: Так в людському морі
Стрілися брати
Що зуміли в горі
Щиро помогти
Викупили друзі,
Вольним став Тарас!
Чом же серце в тузі?
Біль чому не згас?
Сміливий і щирий
Був Тараса спів
Він гострить сокири,
Кличе на панів.
Вчитель: Багато віршів написав наш Кобзар. Він дуже любив рідну природу, річку, верби, гай, червону калину.
(Вірш "Тече вода з-під явора”)
Пісня "Зацвіла в долині”.
Вірш "Дивлюсь як світає...
Вчитель: А як любив Шевченко річку Дніпро.
Він писав: "Немає другої Вкраїни
Немає другого Дніпра”.
Пісня "Реве та стогне Дніпр широкий”
Вірш "Зоре моя вечірняя...”
Вчитель: За бунтарські пісні Тараса забрали в солдати. Заборонили писати, малювати. Але незважаючи на заборону він пише вірші, малює, дуже сумує за рідним краєм.
Вірш "Садок вишневий коло хати”
Пісня "Думи мої, думи”.
- Туга за рідною природою, краєм звучить в його пісні.
Пісня "По діброві вітер виє”...
Вчитель: Не можна уявити української сім'ї, де б не любили Кобзаря, не згадували його, не читали його віршів, не співали пісень. А як любив він Україну!
Свою Україну любіть
Любіть її... во время люте
В останню тяжкую минуту
За неї господа моліть
Пісня "Така її доля...”
Ведуча: 9 березня 1861 року Тарасу Шевченку виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітати хворого поета прийшли і друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій
Щоб лани широкополі
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути
Як реве ревучий
Ведучий: Минуло 190 років з дня народження славного сина України, але зайдіть у будь-яку хату і ви побачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він як член сім'ї, як найдорожча родина.
У нашій хаті на стіні
Висить портрет у рамі
Він дуже рідний і мені,
І татові, і мамі
Він стереже і хату, й нас,
Він знає наші болі.
Я добре знаю - це Тарас,
Що мучився в неволі.
Такий ріднесенький, дивись,
Він мов говорить з нами,
Він на портреті, мов живий,
Ось-ось і вийде з рами.
Ведуча: В день народження Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам'ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати вірші, поспівати пісні і цим висловити шану великому Кобзареві.
І мене в сім'ї великій
В сім'ї вольній, новій
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом
Тарасе, наш Кобзарю, всюди
Приходиш нині ти, як свій,
Тебе вітають щиро люди
На всій Україні моїй.
Вчитель: І дорослі, і діти шанують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди будуть пам'ятати його заповіти.
Учениця: Я маленька українка
Восьмий рочок маю
А про Тараса Шевченка
Вже багато знаю
Він дитя з-під стріхи
Він в подертій свиті
Він здобув нам славу
Як ніхто на світі
А та наша слава
Не вмре, не загине,
Наш Тарас Шевченко -
Сонце України
Учень: Уклін тобі, Тарасе
Великий наш пророче,
Для тебе вірно б'ється
Те серденько дитяче
За тебе вічно б'ється
За твої заповіти
Чого батьки не зможуть
Те сповнять їхні діти
- Шануйте рідну землю, наш народ, нашу рідну мову, своїх матерів, будьте гідними онуками великого Кобзаря.
Діти (хором): Спи спокійно, Тарасе!
Нащадки твої
Словом шани й любові тебе пом'янули
І народи Вкраїни
Заповітів священних твоїх не забули.
Немає коментарів:
Дописати коментар